Життєві історії

Вони пережили війну і вміють цінувати життя

   

  Наші ветерани радіють життю, не дивлячись ні на що. Вони мужньо бились за нашу свободу, віддавали своє життя за нас, а про них забули. Це властиво для влади – забувати про тих,  хто їй не потрібен. Але навіть попри забуття з боку можновладців, ветерани не нарікають .

   Яскравим прикладом є жителька села Новий Ріпнів – Купльовська Марія Володимирівна.

У свої 87 років бачить свого правнука та завзято порається на городі. Розмови про війну старається оминути, адже говорить, що немає в ній нічого доброго. 

  Коли їй було 11 років фашистська Німеччина напала на Польщу, в складі якої на той час перебувало її село. На щастя, воєнні дії обминули село, де вона проживала. Але про той час бабця воліє не згадувати. Розповідає про перебування німецьких солдатів у селі і радіє, що знаходилось воно далеко від лінії вогню. 

  Після закінчення війни радянська влада почала будувати колгоспи. Хто не хотів йти працювати, того одразу відправляли на заслання. 

  Зі сльозами на очах розповідає про свого чоловіка , який отримав поранення на війні.

  Також розповіла історію, яку я вперше почув: «Після війни також було страшно. Ходили різні самозванці, били та грабували людей. Було страшно». 

   Коли я запитав: «Що хочете побажати хлопцям на війні?», то вона зі сльозами на очах сказала, - «Хай лиш повертаються живими і здоровими. Чим швидше, тим краще. Не треба нам ще одної війни».

  Сильна та щира бабуся, ветеран війни, ще й досі тішиться простими речами, бавить свого правнука та радіє кожній хвилині, проведеній у родинному  колі.

                                                                 Роман Телезин, студент НУ"Львівська політехніка"