НОВИНИ БУЩИНИ

                 БУСЬКІ МАТЕРІ МОЛИЛИСЯ У ГОШОВІ

     У серпні,  підчас Міжнародної прощі,  столиця України приймала з'їзд спільноти "Матері у молитві". Уцьому великому зібранні брали участь і наші землячки, матері із Полонич, про що ми розповідали у наших програмах. Їхня духовна місія - молитися за дітей - триває уже 5 років.

    Сьогодні вашій увазі розповідь від буської спільноти "Матері в молитві" -  про духовні християнські практики в особливих, намолених місцях. Цього разу - Гошів.

 

     Високо в горах, розмальованих осіннім різнобарв’ям, заховалось невеличке українське село Гошів. І було б воно таким же , як і тисячі інших сіл, якби не дві чудові духовні перлини – монастирі, які яскраво сяють у безцінному намисті української духовності.

  Ясно Гірський чоловічий монастир, яким опікуються о. Василіани, збудований у 1771 році, давно відомий не тільки в Україні, а й далеко поза її межами опікою і допомогою у потребах Чудодійної ікони Гошівської Божої Матері. А неподалік здіймаються в безкрайнє небо шпилі жіночого монастиря – реколекційного дому, яким опікуються сестри з ордену Пресвятої родини.

  Прекрасну нагоду відвідати святині, поринути у молитву-розмову з Богом , переосмислити своє життя мала спільнота «Матері в молитві» з Буська, Тернополя та Сокаля. Пережити триденні ре колекції мали змогу понад 40 жінок-матерів. А наймолодшими учасниками були діти, які, можливо, не до кінця розуміли науки, але були для усіх прикладом безпосереднього, по дитячому щирого і по- дорослому  вірного спілкування з Богом.

  Проводила реколекції с. Наталя- настоятелька   згромадження Пресвятої родини, яка вже, научаючи у Буську,  посіяла добре зерно, яке проростає у серцях християн. Реколекційні науки для усіх присутніх були цікавими, повчальними, але одночасно й такими, які потребували нелегкої духовної праці…

  Вже з першого дня потрібно було обмежити себе в спілкуванні, адже Бога можна почути тільки тоді, коли ми мовчимо…Усі науки чергувалися з часом на роздуми, де кожен мав відповісти на поставлені перед собою запитаннями: «Хто я?», «Яка я людина?», «Який я християнин?», «Хто я в очах людей?», «Ким я є насправді в задумі Божому?», «Чи будую я навколо себе Царство небесне?».

 Ці прості, на перший погляд питання вимагали від кожного складних і важливих відповідей – часом приємних, часом несподіваних, а часом складних…

Ця праця над собою і була тим інструментом, завдяки якому ми простували, вирівнювали свої життєві дороги, розставляли на них дороговкази, визначали мету і ціль нашої мандрівки…

  Наука і розважання були тісно переплетені молитвою разом з сестрами – монахинями, які також були для нас добрим прикладом, адже завжди усміхнені і заклопотані старанно і сумлінно виконували свою щоденну працю – робили усе, що робимо і ми – жінки-матері. Своїм прикладом вони вчили нас служити ближньому без нарікань і роздратування.

  Сприяла молитовному настрою і природа Гошева. З вікна кімнати де жили реколектанти, завжди виднілися по осінньому барвисті величні гори, доглянуте сестрами обійстя і сонечко, яке тими днями усіх пестило і тішило…

  Сумно недільної днини було залишати стіни монастиря, в якому так близько і легко було спілкуватися і споглядати Бога. Саме цю атмосферу кожен намагався привезти до своєї домівки. І до Буська ми їхали з піднесеним настроєм і бажанням змінити і оновити своє життя. Ми почали зі зміни самих себе…А наших найрідніших людей – чоловіка, який не завжди тебе розуміє, дітей, від яких інколи хочеться відпочити, потрібно сприймати як найбільший і найцінніший Дар, яким тебе обдарував Господь.