ЩЕ РІЧКА Є, а води у ній - жабі по коліна!

У Галицькій Венеції обміліли ріки.

     Щось там зіскочило із порами року у загадковому механізмі Природи: спекотне літо, літній сухий вересень.

     Потішені сонцем, ми враз звернули увагу  на наші ріки – як вони обміліли!

    Буг плине мілкою течією. Присохлі береги бережуть відмітки, якою була вода у повінь. Острівців по  руслі – цілий архіпелаг!

     А в центрі, коло мосту, опалі дерева, до яких зараз найлегший доступ,  наче ребра доісторичного динозавра, намотують на гілля острівці сміття...  

    Завжди повновода Солотвина зміліла до потічка. Старожили не пам’ятають,  щоб  ця весела річка, яка пересікає місто коло спорткомплексу, була такою маловодною. 

У руслі, де було плесо, поросло високе зело. Здається, ще трохи, і зелена хвиля перекриє і цей сумний потічок…  Прочистили Солотвину впродовж двох кілометрів,та води не додалося!

     Бужани твердять, що Полтва нині має менше води, аніж багнюки!

    Кажуть, що просити дощу у Бога не треба.  Але помислити над мілководдям варто.

І над тим, як використати цю нагоду для очищення річок з безцінним даром – водою!

До нашої теми. Ліна Костенко застерігає:

Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерявин проблески скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів.