Тисячі прочан вимолюють у Всевишнього мир в Україні

     Всеукраїнська проща, приурочена пам’яті страдецьких блаженних, Дню мирянина та 25-літтю виходу УГКЦ з підпілля, проходить сьогодні у Страдчі.

      Незважаючи на проливний дощ, тисячі прочан під святою Страдецькою горою  вимолюють у Всевишнього територіальну цілісність України, мир та спокій в державі. 

. 

 Архиєрейська Божественна Літургія відбувалась за участі великої кількості духовенства, очолюваного високопреосвященним владикою Ігорем, архиєпископом і митрополитом Львівським.

    На величезному майдані, біля каплиці, де відбувалось духовне дійство, усім учасникам Всеукраїнської прощі поміститися годі: отож люди, серед яких – і сивочолі, і маленькі діти, навіть обліпили схили Стадецької гори.

     У прощі взяли участь священики і миряни нашого району на чолі із отцями-деканами Володимиром Залуцьким та Ігорем Суходольським.

     У прощі беруть участь не лише греко-католики, а й віруючі інших конфесій.

«Нас усіх об’єднує християнська молитва за Україну, за наш багатостраждальний народ. Особисто я прошу в Бога, щоб військовослужбовці, серед яких є мій син, живими й здоровими повернулися зі Сходу додому», – мовить пані Оксана, прочанка.

    За словами організаторів, опісля Архиєрейської Божественної Літургії, кожен бажаючий може скласти присягу «Відречення від алкоголю». Відтак відбудуться молитва на освячення всякої речі; похід до церкви та молитва до блаженних. Завершиться Всеукраїнська проща Хресною дорогою, яка обійме всі станції на Святій Страдецькій горі, а також славнозвісні «страдецьку печеру» та «стіну плачу».

Довідка

   За історичними джерелами, в часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства неподалік села Страдчу був другий після Києво-Печерської лаври підземний монастир в Україні. Розміщувався він на високій горі, на лівому березі річки Верещиці, поблизу с. Страдчу. Згадується в Галицько-Волинському літописі від 1242 р. під назвою «Печера Домажирова».           Археологічними дослідженнями встановлено, що монастир складався із вхідної галереї (довжина бл. 40 м), ходів – загальною довжиною понад 270 м і кількох келій, які розміщувалися на глибині бл. 20 м. На вершині гори було укріплене городище. До нашого часу збереглися численні легенди про монастир, знищення ченців монголо-татарами.

     У печерній лаврі Страдецької гори монастирське життя завмерло у 1243 році, коли орда, спалила село і в печерах потруїла димом близько тисячі людей із довколишніх сіл. Люди на Яворівщині переповідають згадки своїх пращурів про те, що крики людей, яких орда труїла в горі, досяг неба і над цим місцем з’явилася Мати Божа.

За інформацією краєзнавця-історика Ярослава Музиченка, під час археологічних досліджень при виході з печер знайшли багато людських кісток, серед них – зовсім малюсінькі, дитячі. Кістки захоронили у сінях Лаври.

     У 1939 році цю печеру освятили як церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. У кінці печер є стіна, де по каменю стікають краплі води. Розповідають, що то сльози Богородиці, яка оплакує людей, що загинули тут мученицькою смертю. У 1795 році в Страдчі збудували кам’яну церкву Успіння Богородиці, її реконструювали у 1927 р. Там зберігалася чудотворна ікона Матері Божої Страдецької. 

     Під час ІІ Світової війни вона зникла. Поки що люди припадають до копії чудотворної ікони. Утім, зберігся іконостас, розписаний художникам школи Олекси Новаківського. Дві ікони намісного ряду іконостасу – Ісуса Христа з Відкритим Серцем та Матері Божої Неустанної Помочі – малював Антін Манастирський. 

     У 1936 році отець Микола Вояковський запровадив на Страдецькій горі Хресну дорогу. Папа Пій XI благословив цю духовну будову грамотою i надав їй статус Єрусалимської. Це означало, що участь у Страдецькій Хресній дорозі прирівнюється до проходження в Єрусалимському Хресному ході, яким колись проходив Христос. 

      У радянські часи Хресну дорогу знищили. Відновили вже у 1990-ті роки, а нині громада поставила нові скульптурні зображення станцій Хресної дороги. Вважають, що тут відпускаються гріхи роду.